Українська Центральна Рада: як представницький орган став революційним парламентом
Українська Центральна Рада за рік і два місяці пройшла шлях від громадського комітету в київському клубі «Родина» до парламенту, який ухвалив конституцію Української Народної Республіки. Її існування припало на 1917-1918 роки, коли Україна вперше спробувала інституційно оформити державність у XX столітті. Не було ані апарату, ані досвіду парламентаризму, тому Рада діяла в умовах, коли кожне рішення доводилося ухвалювати в тижні, а не в місяці. Нижче – стислий виклад основних етапів, ключових документів і структури Ради, з посиланням на конкретні дати й ухвали.
Розуміння того, як саме працювала Українська Центральна Рада, важливе не заради музейного інтересу. Спосіб ухвалення універсалів, переговори з Тимчасовим урядом, робота з Всеросійськими Установчими Зборами, спроба домовитися з Центральними державами в Бересті – це перший в українській історії приклад парламентської дипломатії. Багато механізмів – від скликання позачергових сесій до розпуску через збройний переворот – повторилися і пізніше.
Створення та перший склад Ради
Ініціатива належала двом політичним силам – Товариству українських поступовців (ТУП) та Українській соціал-демократичній робітничій партії (УСДРП). 3 березня 1917 року в Києві зібралися представники політичних, громадських, культурних і професійних організацій, які того ж дня проголосили створення громадського комітету. Уже наступного дня, 4 березня, на Володимирській, 42, у приміщенні клубу «Родина», комітет переріс в Українську Центральну Раду. Головою заочно обрали Михайла Грушевського, якого тимчасово заміняв Володимир Науменко; товаришами голови стали Дмитро Антонович і Дмитро Дорошенко.
Спочатку організація мала швидше об’єднавчу функцію: самостійники на чолі з Миколою Міхновським виступали за повну незалежність, автономісти – Винниченко, Дорошенко та їхні прихильники з ТУПу – бачили Україну автономною республікою у складі федеративної Росії. Компроміс вдався через сподівання, що розвиток революції підштовхне федералістів до визнання самостійності. Цей компроміс і визначив характер Ради на наступний рік.
Офіційне діловодство почалося 9 березня: обговорювали виготовлення печатки, передачу Раді будинку Педагогічного музею, створення агітаційної школи. Того ж дня вийшла перша відозва «До українського народу», а 15 березня керування перебрав Михайло Грушевський. Після цього Рада стала реальним центром українського національного руху.
Серед засновників були також Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і агрономів. Без цих організацій Рада не мала б ні кадрів, ні друкованих органів, ні приміщень для засідань.
Як формувалася Українська Центральна Рада: від 150 до понад 800 членів
Після Всеукраїнського національного конгресу Українська Центральна Рада перетворилася на своєрідний парламент зі 150 осіб, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. Нову президію очолив Михайло Грушевський, заступниками стали Сергій Єфремов і Володимир Винниченко. Для ведення поточної праці Рада обрала виконавчий орган – спочатку Комітет УЦР, який згодом перейменували на Малу Раду. До неї входили члени президії, секретарі УЦР і по два представники від політичних фракцій.
До I Універсалу склад Ради істотно розширився: 130 осіб делегував II Військовий з’їзд (23 червня 1917 року), ще 133 – Перший Всеукраїнський селянський з’їзд (15 червня 1917 року). Уже влітку 1917 року Рада формально нараховувала від 798 до 848 депутатів залежно від джерела. Павло Христюк наводив цифру 822, мандатна комісія VI Загальних зборів – 798, Ісидор Нагаєвський – 848. Члени Ради належали до Всеукраїнської Ради селянських, військових і робітничих депутатів, а також до представників неукраїнських рад і соціалістичних партій.
Засідання Малої Ради проходили в будинку Педагогічного Музею на Велико-Володимирській, а пленарні сесії – у Троїцькому Народному Домі, театрі Миколи Садовського. Інформаційним органом Ради були «Вісті з Української Центральної Ради», а уряду УНР – «Вісник Генерального Секретаріату УНР», який виходив з листопада 1917 року. Окремі засідання уряду в січні-березні 1918 року довелося проводити в Житомирі й Сарнах на Волині через наступ більшовиків.
Дев’ять сесій: коли засідала Рада
За час існування Українська Центральна Рада провела дев’ять пленарних сесій. У 1917 році це: 19-21 квітня, 6 травня, кінець травня – початок червня, 16 червня, 3-14 липня, 18-22 серпня, 11-15 листопада, 25-30 грудня. У 1918 році – 20-29 січня, а 27-29 квітня відбулася поширена сесія Малої Ради. Такий щільний графік пояснюється просто: між кожною ключовою подією – зміною уряду в Петрограді, початком більшовицького наступу, переговорами в Бересті – доводилося скликати Раду і оформляти політичні рішення.
Саме в проміжках між сесіями Мала Рада готувала проєкти, які потім затверджував пленум. Цей поділ на постійно діючий виконавчий орган і пленарні зібрання пізніше повторився в багатьох українських парламентах.
Чотири універсали: від автономії до самостійності
Універсали – головні документи Ради. Кожен з них з’являвся у відповідь на конкретну політичну ситуацію і закріплював новий етап державності.
I Універсал (10 червня 1917 року) проголошений на II Всеукраїнському Військовому з’їзді як відповідь Тимчасовому уряду на його негативне ставлення до автономії України. У тексті йшлося про те, що, не відділяючись від усієї Росії, народ український повинен сам господарювати своїм життям, а закони мали ухвалювати Всенародні Українські Збори. Автором документа був Володимир Винниченко. Через п’ять днів, 15 червня, для виконання Універсалу створили Генеральний Секретаріат.
II Універсал (3 липня 1917 року) був спробою узгодити позиції з Тимчасовим урядом і фактично підтвердив автономний курс.
III Універсал (7 листопада 1917 року) з’явився одразу після більшовицького перевороту в Петрограді. Українська Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв’язках із Росією. Одночасно затвердили закон про вибори до Українських Установчих Зборів. На той час Рада мала реальну підтримку: на виборах до Всеросійських Установчих Зборів 12 листопада українські партії здобули 75% голосів, більшовики – лише 11%.
IV Універсал (22 січня 1918 року, затверджений 24 січня Малою Радою) проголосив УНР самостійною і суверенною державою. Генеральний Секретаріат перейменували на Раду Народних Міністрів. У січні-березні 1918 року Рада ухвалила низку ключових законів:
- 25 січня – про 8-годинний робочий день;
- 31 січня – про земельну реформу;
- 1 березня – про державний герб УНР;
- 2 березня – про грошову систему (під час перебування уряду у Житомирі й Сарнах на Волині);
- 2 березня – про громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України.
Найважливішим законодавчим актом Ради стало схвалення конституції УНР 29 квітня 1918 року – останнього дня її існування. Документ стверджував республіканську форму правління з парламентарно-демократичним режимом, де законодавча влада мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом визнавалися Всенародні Збори України, які обирали Голову.
Уряд Ради: Винниченко і Голубович
За час діяльності Ради при ній діяли два уряди. Перший очолював Володимир Винниченко з 28 червня 1917 року до 30 січня 1918 року – від I Універсалу до IV. Саме він брав на себе відповідальність за найбільш ризиковані кроки: від переговорів з Тимчасовим урядом до спроби порозумітися з більшовиками. Другий уряд вів Всеволод Голубович з 30 січня до 29 квітня 1918 року – від проголошення незалежності до перевороту Скоропадського. Головою Ради весь час залишався Михайло Грушевський, а у 1918 році його заступниками були С. Веселовський, Микола Шраг, А. Ніковський, Ф. Крижанівський; секретарями – Михайло Єреміїв, Микола Чечель, А. Постоловський, Я. Левченко, Є. Онацький, Л. Чикаленко.
Обидва уряди працювали в умовах, коли доводилося одночасно вести переговори з Тимчасовим урядом, більшовиками і Центральними державами. Відсутність власних збройних сил і залежність від німецької підтримки після Берестейського миру стали визначальним обмеженням їхньої діяльності.
Більшовицький ультиматум і початок війни
Із кінця листопада 1917 року більшовики готували захоплення влади в Україні. Після невдалого повстання в Києві більшовицький уряд Росії 17 грудня висунув Українській Центральній Раді ультиматум, який та відкинула. Далі – наступ більшовицької армії на Україну. Скликаний 17 грудня з’їзд рад селянських, солдатських і робітничих депутатів висловив «цілковите довір’я і свою рішучу підтримку УЦР». Більшовицькі депутати переїхали до Харкова, де 25 грудня створили конкурентний до УЦР і Генерального Секретаріату Народний Секретаріат УНР.
Паралельно Рада вислала делегацію на мирну конференцію з Центральними державами в Бересті. Після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 року на прохання Ради німецькі війська окупували українські землі, звільнивши їх від більшовиків. Але одночасно почався конфлікт між німцями та УНР через втручання в її внутрішні справи: 28 квітня 1918 року німецький озброєний відділ увірвався на засідання УЦР і заарештував двох міністрів УНР.
Переворот 29 квітня 1918 року: кінець Ради
29 квітня 1918 року за підтримки німецьких військ відбувся переворот, який проголосив генерала Павла Скоропадського Гетьманом Української Держави. Своєю грамотою гетьман розпустив Українську Центральну Раду і Малу Раду, а видані ними закони скасував. Так завершився відрізок від 4 березня 1917 року до 29 квітня 1918 року – трохи більше року, за який Україна вперше спробувала інституційно оформити державність у XX столітті.
Окремо варто зазначити, що в тогочасній історіографії існує розбіжність у датах. Частина документів фіксує події за старим (юліанським) календарем, частина – за новим (григоріанським). У таблицях нижче подано обидва варіанти, щоб уникнути плутанини.
Таблиця 1: Чотири універсали УЦР – порівняння
| Універсал | Дата | Ключове рішення | Політичний контекст |
|---|---|---|---|
| I | 10 (23) червня 1917 р. | Автономія України у складі федеративної Росії | Відмова Тимчасового уряду визнати автономію |
| II | 3 (16) липня 1917 р. | Узгодження позицій із Тимчасовим урядом | Компроміс після I Універсалу |
| III | 7 (20) листопада 1917 р. | Проголошення УНР у федеративних зв’язках із Росією | Більшовицький переворот у Петрограді |
| IV | 22 січня 1918 р. (затверджений 24 січня) | Самостійна і суверенна УНР | Більшовицький наступ і початок переговорів у Бересті |
Таблиця 2: Хронологія ключових подій (за старим і новим календарями)
| Подія | Старий стиль | Новий стиль | Що змінилося |
|---|---|---|---|
| Заснування УЦР у клубі «Родина» | 4 березня 1917 р. | 17 березня 1917 р. | Засідання делегатів ТУП і УСДРП |
| Перша відозва «До українського народу» | 9 березня 1917 р. | 22 березня 1917 р. | Початок офіційного діловодства |
| Повернення Грушевського і перша сесія під його головуванням | 15 березня 1917 р. | 28 березня 1917 р. | Рада стає дієвим центром руху |
| Початок роботи Генерального Секретаріату | 15 червня 1917 р. | 28 червня 1917 р. | Виконання I Універсалу |
| Проголошення УНР (III Універсал) | 7 листопада 1917 р. | 20 листопада 1917 р. | Федеративні зв’язки з Росією |
| Вибори до Всеросійських Установчих Зборів | 12 листопада 1917 р. | 25 листопада 1917 р. | 75% голосів – українські партії |
| Більшовицький ультиматум | 17 грудня 1917 р. | 30 грудня 1917 р. | Рада відкинула, почався наступ |
| Проголошення незалежності (IV Універсал) | 22 січня 1918 р. | 4 лютого 1918 р. | УНР – самостійна держава |
| Берестейський мир | 9 лютого 1918 р. | 22 лютого 1918 р. | Вихід із війни, прихід німців |
| Схвалення конституції УНР | 29 квітня 1918 р. | 12 травня 1918 р. | Останній день існування УЦР |
Хто представляв Раду: склад за групами
Наприкінці липня 1917 року в документах зафіксовано таке представництво (за даними Павла Христюка, мандатної комісії та Ісидора Нагаєвського):
- Всеукраїнська Рада сільських депутатів – 212 осіб;
- Всеукраїнська Рада військових депутатів – 158 (за списком);
- Всеукраїнська Рада робітничих депутатів – 100;
- представники неукраїнських рад робітничих і солдатських депутатів – 50;
- українські соціалістичні партії та культурно-професійні організації – решта до загальної кількості у 798-848 осіб.
Саме така строката структура – від селянських і робітничих рад до наукових товариств і кооператорів – визначала і силу, і слабкість Ради: з одного боку, широка легітимність, з іншого – вкрай різні політичні орієнтири, які ускладнювали ухвалення рішень під тиском.
Як працювала Рада в критичні тижні: практичний приклад
Найпоказовіший епізод – грудень 1917 – січень 1918 року. Після ультиматуму 17 грудня більшовики почали наступ на Україну. Рада одночасно вела три процеси: скликала з’їзд рад для підтвердження довіри, вислала делегацію в Брест і готувала текст IV Універсалу. У таких умовах пленарні сесії скликали позачергово, а основну роботу виконувала Мала Рада. Документи – від закону про 8-годинний робочий день до земельної реформи – ухвалювали в Житомирі й Сарнах, куди уряд тимчасово переїхав під тиском наступу.
Цей епізод показує, як інституційно крихка структура може ухвалювати ключові рішення в умовах війни. Розпуск через переворот 29 квітня 1918 року фактично перервав цю практику ще на кілька років.
Що змінила Українська Центральна Рада для пізнішої історії
Попри короткий період діяльності, Рада встигла закріпити кілька принципів, які пізніше лягли в основу українського парламентаризму. По-перше, поділ на пленарні сесії та постійно діючий виконавчий орган (Малу Раду) – схему, яку згодом використовували і в УНР, і в діаспорних урядах. По-друге, практику ухвалення програмних документів універсалами – текстами, які мали і політичну, і символічну вагу. По-третє, досвід переговорів із кількома центрами сили одночасно: Тимчасовим урядом, більшовиками, Центральними державами. Цей досвід став своєрідним орієнтиром для української дипломатії міжвоєнного періоду.
Окремо варто згадати кадровий спадок: значна частина пізніших діячів УНР в еміграції – від Винниченка до Грушевського – починала саме в Раді 1917-1918 років. Без цього досвіду українські уряди в екзилі мали б значно вужчу соціальну базу.
Поширені запитання
Коли і де саме була створена Українська Центральна Рада?
Українська Центральна Рада була проголошена 4 березня 1917 року в Києві на Володимирській, 42, у приміщенні українського клубу «Родина». Ініціаторами стали Товариство українських поступовців і УСДРП, а формальним головою заочно обрали Михайла Грушевського, якого тимчасово заміняв Володимир Науменко.
Скільки часу діяла Українська Центральна Рада?
Період її діяльності – з 4 березня 1917 року до 29 квітня 1918 року, тобто трохи більше року. За цей час встигли провести дев’ять пленарних сесій, видати чотири універсали, сформувати два уряди й ухвалити конституцію УНР.
Чим Українська Центральна Рада відрізнялася від звичайного парламенту?
Рада поєднувала функції громадського комітету, представницького органу і парламенту. Її склад змінювався: спочатку 150 осіб, потім – від 798 до 848 за різними підрахунками. Пленарні сесії скликали не щодня, а у міру потреби, а між ними працювала Мала Рада – постійно діючий виконавчий орган.
Хто був головою Української Центральної Ради?
Головою весь час залишався Михайло Грушевський. Тимчасово, до його повернення, обов’язки виконував Володимир Науменко; товаришами голови в різний час були Дмитро Антонович, Дмитро Дорошенко, Сергій Єфремов і Володимир Винниченко. У 1918 році заступниками Грушевського були С. Веселовський, Микола Шраг, А. Ніковський і Ф. Крижанівський.
Які закони ухвалила Українська Центральна Рада?
Найважливіші: I-IV Універсали (1917-1918), закон про 8-годинний робочий день (25 січня 1918 р.), земельна реформа (31 січня 1918 р.), державний герб УНР (1 березня 1918 р.), грошова система (2 березня 1918 р.), громадянство УНР і територіально-адміністративний поділ (2 березня 1918 р.), конституція УНР (29 квітня 1918 р.).
Як Рада поставилася до більшовицького ультиматуму?
Українська Центральна Рада відкинула більшовицький ультиматум від 17 грудня 1917 року. Скликаний того ж дня з’їзд рад селянських, солдатських і робітничих депутатів висловив їй цілковиту підтримку. Після відмови більшовицька армія почала наступ на Україну, що зрештою підштовхнуло Раду до IV Універсалу і Берестейського миру.
Чому Українську Центральну Раду розпустили?
29 квітня 1918 року за підтримки німецьких військ відбувся переворот, який проголосив генерала Павла Скоропадського Гетьманом Української Держави. Своєю грамотою гетьман розпустив Раду і Малу Раду, а видані ними закони скасував. Цьому передував конфлікт через втручання німців у внутрішні справи УНР, зокрема – арешт двох міністрів на засіданні 28 квітня 1918 року.
Де засідала Українська Центральна Рада?
Засідання Малої Ради відбувалися в будинку Педагогічного Музею на Велико-Володимирській вулиці, а пленарні сесії – у Троїцькому Народному Домі, театрі Миколи Садовського. Окремі засідання уряду і пізніші ухвали припадали вже на Житомир і Сарни на Волині, куди уряд переїхав під тиском більшовицького наступу.
Що було друкованим органом Ради?
Інформаційним органом УЦР були «Вісті з Української Центральної Ради». Уряд УНР видавав «Вісник Генерального Секретаріату УНР», який виходив із листопада 1917 року. Ці видання фіксували і порядок денний сесій, і тексти універсалів, і хроніку засідань – фактично вони залишаються одним із основних джерел для вивчення доби УЦР.
Чи можна вважати Українську Центральну Раду першим українським парламентом?
Таке формулювання частково точне, але потребує уточнення. До Всеукраїнського національного конгресу Рада була радше представницьким органом об’єднань і партій, а не парламентом у сучасному розумінні. Після конгресу вона перетворилася на парламент зі 150 делегатів, а згодом розширилася до 798-848 членів. Саме тому в історіографії її називають і громадським комітетом, і революційним парламентом – залежно від періоду.
Українська Центральна Рада залишила по собі і конституцію, і досвід парламентаризму в умовах війни. Якщо потрібно розібратися в конкретному універсалі або в деталях переговорів у Бересті – варто звертатися до тематичних досліджень і архівних матеріалів, бо стислий огляд не замінює повноцінного вивчення. Загальну хроніку та біографічні довідки про ключових діячів можна перевірити у відповідній статті Українська Центральна Рада у вікіпедії.
Залишити відповідь